Тренінг емоційної компетентності
Колода карт «Арифметика емоцій»

Психологічний інструментарій

МЕТАФОРИЧНІ АСОЦІАТИВНІ КАРТИ «ТАНЕЦЬ ЖИТТЯ»

Інструмент для дослідження життєво-важливих
тем через метафору танцю

КАРТКИ З ПСИХОЛОГІЧНИМИ ТЕХНІКАМИ «УПРАВЛЯЮ СОБОЮ»

90 психологічних технік для пізнання себе та інших

Тренінг емоційної компетентності

ВСТУП
Входження України до західноєвропейського освітнього простору супроводжується зростанням вимог до рівня професійної компетентності майбутніх фахівців як гаранту конкурентоспроможності на ринку праці. Важливим чинником, що впливає на професійну успішність сучасного фахівця професій типу “людина-людина”, є його емоційна компетентність. 
У сучасних зарубіжних і вітчизняних психологічних теоріях емоція визначається як особливий тип знання [23, с. 20-27]. Відповідно до цього підходу впроваджується поняття “емоційний інтелект” (ЕQ). Поняття ЕQ як особливого типу інтелекту, пов’язаного з переробкою емоційної інформації, запропонували Дж. Мейєр і П. Селовей. Запропонована ними модель містить такі когнітивні здібності: розпізнавати власні емоції та інших людей, використовувати емоції для підвищення ефективності розумової діяльності, управляти ними. 
Д. Гоулман додав до виокремлених Дж. Мейєром і П. Селовеєм когнітивних здібностей ще й особистісні характеристики. Автор переконливо доводить, що найбільш ефективні в своїй діяльності ті люди, які поєднують розум і почуття [1, с. 266–269].
Автор змішаної моделі Р. Бар-Он виокремлює наступні п’ять сфер компетенцій: внутрішньоособистісна сфера (самоаналіз, ассертивність, незалежність, самоповага, самореалізація); міжособистісна сфера (емпатія, соціальна відповідальність, міжособистісні стосунки); адаптивність (уміння вирішувати проблеми, реалістичність в оцінці дійсності, гнучкість); управління стресом (толерантність до стресу, контроль над імпульсами); загальний настрій (оптимізм, щастя). Змішані моделі включають когнітивні, особистісні та мотиваційні риси, тому вони тісно пов'язані з адаптацією до реального життя [24, с. 363–388]. 
Незважаючи на різні визначення поняття ЕQ, змістовою характеристикою, яка об'єднує зазначені теорії, є сукупність ментальних здібностей до розуміння та управління власними емоціями та емоціями інших людей.
У парадигмі традиційної психології виникненням емоцій управляти неможливо, оскільки цей процес безпосередньо пов'язаний з фізіологією. Привабливість теорій ЕQ полягає у тому, що управління емоційними реакціями – це навичка, яку можна сформувати й розвивати. 
Майже одночасно з поняттям емоційного інтелекту Р. Бак запровадив у галузь психології поняття емоційної компетентності як здібності діяти згідно з внутрішнім середовищем власних почуттів і бажань [25, с. 101–142]. 
Ми розглядаємо емоційну компетентність як готовність і здатність людини гнучко управляти емоційними реакціями: власними та інших людей, адекватно до ситуацій і умов, що змінюються. Емоційна компетентність фахівця професій типу “людина-людина” полягає у його усвідомленій готовності до реалізації емоційних компетенцій, необхідних для ефективного здійснення професійної діяльності та вирішення соціальних завдань. Розвиток емоційної компетентності майбутніх фахівців професій типу “людина–людина” сприятиме їхньому професійному становленню й особистісному вдосконаленню, актуалізації адаптивних здібностей, збереженню здоров’я та запобіганню “професійного вигорання”, гармонійному функціонуванню у соціумі, життєвим досягненням. 
Поліпшити якість професійної підготовки можна за умови використання надбань практичної психології, зокрема, тренінгових технологій. У якості засобу цілеспрямованого формування емоційної компетентності обрано соціально-психологічний тренінг.
Метою тренінгу є розвиток емоційної компетентності, досягнення осмисленої гнучкості в управлінні власними емоційними реакціями та інших, що дозволяє усвідомлено рухатися в світі емоційного вибору. Тренінг спрямований на розвиток внутрішньоособистісних емоційних компетенцій і міжособистісних (Додаток 1). Важливим аспектом тренінгу є підвищення толерантності до невдач та невизначеності, а саме: конструктивне ставлення до помилок та розвиток здатності до ризику, що є важливою передумовою конкурентоздатності особистості на ринку праці.
У посібнику подано концепцію і методику формування емоційної компетентності. 
У першому розділі викладена суть методики формування емоційної компетентності, наведені загальні рекомендації щодо її впровадження, визначена роль активних та інтерактивних методів навчання.
Другий розділ посібника описує методику проведення тренінгу емоційної компетентності, який містить десять інтерактивних занять. 
Змістове наповнення занять може видозмінюватися залежно від особистості й рівня професійної підготовки ведучого, складу групи, кількості академічних годин. Наукова інформація і практичні розробки, запропоновані автором методики, можуть комбінуватися залежно від мети, завдань і умов. Творче використання цієї методики сприятиме створенню психологічних умов для формування емоційної компетентності як життєвого ресурсу особистості. 

І. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ І РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВПРОВАДЖЕННЯ МЕТОДИКИ

1.1. Концепція формування емоційної компетентності
Формування емоційної компетентності розглядаємо з точки зору співвідношення зовнішніх умов (середовище, діяльність, процес навчання) і внутрішніх чинників (емоційні властивості, життєва позиція, компетентність у часі, тип мислення, суб’єктивність контролю, комунікативний потенціал, соціальна чуйність, мотивація досягнень, ассертивність поведінки та ін.).
В основу концепції тренінгу покладені теорії емоційно-інтелектуальних здібностей Д. Карузо, Дж. Мейера, П. Селовея; емоційної компетентності Д. Гоулмена, некогнітивна теорія емоційного інтелекту Р. Бар-Она; двокомпонентна теорія емоційного інтелекту Д. Люсіна та інші.
На основі теоретичного аналізу та результатів експериментального дослідження нами розроблено тридцять емоційних компетенцій фахівця професій типу “людина – людина”. Розвиток цих компетенцій під час психологічного супроводу професійного становлення майбутніх фахівців є однією з психологічних умов підвищення загального рівня емоційної компетентності. 
Цінність запропонованої концепції – в спрямованості на розвиток емоційно компетентної і творчої особистості. Тісний взаємозв’язок і взаємовплив емоційної, тілесної, інтелектуальної, поведінкової сфер особистості зумовлює комплексний розвиток емоційної компетентності шляхом впливу на тілесні реакції, думки, переконання, цінності, комунікативну поведінку тощо. Спеціально підібраний набір вправ дозволяє учасникам тренінгу розвинути ті компетенції, якими вони володіють недостатньо.

1.2. Провідні ідеї, покладені в основу тренінгу 
– Емоційна компетентність розвивається шляхом навчання, тренування, набуття досвіду (С. Стайн). Згідно з науковими дослідженнями, розвиток людини на 50% визначається її генетикою і вихованням, на 10% – зовнішніми обставинами і на 40% – залежить від самої людини, яка може впливати на свій стан.
– Усвідомлення впливу емоційної сфери на життєдіяльність, а самих емоційних переживань – як цінностей, спонукає до розвитку емоційної компетентності.
– Усі необхідні ресурси для розвитку емоційної компетентності у людини є в будь-який момент часу. Однак потрібні певні способи, щоб їх розбудити (М. Гордєєв і Є. Гордєєва). Потрібно навчити людину свідомо ними користуватися. 
– На емоційну компетентність суттєво впливає життєва позиція: уявлення людини про себе, спосіб бачення світу і свого місця у ньому. Зміна життєвої позиції може сприяти конструктивним особистісним змінам: збереженню рівноваги, формуванню внутрішньої свободи, самоповаги, впевненості тощо.
– Емоції знаходять відображення в тілесних реакціях, тілесних паттернах (дихання, рухи, жести, вираз обличчя, інтонація голосу, швидкість мовлення тощо). Формування емоційної компетентності передбачає роботу тілесно-руховою сферою особистості. 
– Каналами вияву емоцій є такі: умовисновки-когніції, образи, тілесні відчуття, вербальне й невербальне самовираження, поведінка. Розвиток емоційної компетентності охоплює роботу зі всіма каналами вияву емоцій. 
– Емоційна реакція на події навколишнього світу залежить від розумового розвитку. Чим вище цей рівень, тим легше людина може зрозуміти причину невідповідності бажаного з очікуваним, і завдяки цьому управляти емоційними реакціями.
– Активізація правої півкулі, яка відповідає за емоції, сприяє емоційному розвитку.

1.3. Етапи формування емоційної компетентності
1. Мотиваційно-ціннісний (етап усвідомлення) спрямований на формування готовності до пізнання світу, його закономірностей, самопізнання та вдосконалення емоційної компетентності та полягає в усвідомленні: 
– впливу емоційної сфери на життєдіяльність, а самих емоційних переживань як цінностей; 
– важливості внутрішньої гармонії, психологічного благополуччя, здорових стосунків з іншими людьми для повноцінного життя;
– життєвих цінностей, пріоритетів, тобто головного і другорядного; 
– відповідальності за власні емоційні переживання;
– власної базової життєвої позиції, життєвих переконань, внутрішніх настанов – як ресурсів вдосконалення емоційної компетентності;
– екзистенціальної цінності життя “тут і тепер”. 
На цьому етапі відбувається формування образу емоційно-компетентної людини, а самооцінювання емоційних компетенцій допомагає визначити напрями власного розвитку. Без бажання бути емоційно зрілою і компетентною людиною “не працюють” навіть найкращі методики, що ґрунтуються на правильних принципах.
2. Пізнавальний. Надання й засвоєння інформації про внутрішні світ людини і місце емоцій та почуттів в ньому; емоції, їх види, функції, причини виникнення, особливості перебігу, рівні прояву; способи управління емоціями, вербальний і невербальний рівень висловлення емоцій, емоційні якості особистості та ін.
3. Навчальний. Виконання вправ, спрямованих на усвідомлення цінностей, зміну обмежуючих стереотипів, набуття емоційних компетенцій в умовах тренінгового середовища.
4. Практичний. Реалізація набутих під час тренінгу компетенцій для запровадження змін у реальному житті
5. Творчий. Творче застосування компетенцій в усталених ситуаціях і ситуаціях невизначеності.

1.4. Структурні компоненти заняття
Кожне заняття має чітку структуру, яка містить наступні компоненти:
Мотиваційно-організаційний – рефлексія учнями попереднього заняття, аналіз домашнього завдання, актуалізація знань та досвіду з теми заняття та формування інтересу до нього. У вступній частині до кожного заняття пропонуються короткі тематичні історії – притчі; вправи для зняття емоційної, тілесної і поведінкової скутості.
Розвиток почуттєво-особистісної сфери. Основна частина тренінгу спрямована на самопізнання можливостей й обмежень, емоційний самоаналіз; виконання вправ на поглиблення емоційного самоусвідомлення, формування умінь управляти емоціями, компетентності у часі, позитивного мислення, соціальної чуйності, толерантності до інших, ассертивності поведінки, готовності до кооперації і співтворчості; розвиток особистісної автентичності, експресивності та емоційної виразності, підвищення емоційної свободи учасників тощо.
Рефлексивний. На завершальному етапі здійснюється підбиття підсумків, обговорення результатів роботи учнів, труднощів під час заняття, а також можливостей застосування набутого досвіду в житті. Аналіз вправ і рефлексія охоплюють когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти.

1.5. Методичні рекомендації
Методика проведення тренінгу емоційної компетентності ґрунтується на принципі поетапності розвитку групи і наступності у самопізнанні та самовдосконаленні. Кожне наступне заняття є логічним продовженням попереднього, а у змістовому плані – підґрунтям наступного. 
На тренінгу важливо створити емоційно-комфортний, психологічно безпечний простір, щоб учасники змогли відчути на собі вплив позитивних емоцій та бажання їх в собі підтримувати і культивувати. Одним із позитивних способів впливу на емоційний стан учасників тренінгу є застосування вправ – “криголамів” для зняття напруги, енергетизації групи.
До початку і після завершення тренінгу рекомендується провести самодіагностику емоційної компетентності (Додаток 1). Наприкінці тренінгу проводиться ще анкетування – письмове опитування учасників. Це робиться для виявлення особистісних змін учасників (знання, погляди, переконання, якості, поведінка) та ефективності тренінгової програми.
Організаційна підготовка до проведення тренінгу містить: вибір приміщення, в якому учасники тренінгу могли б активно взаємодіяти між собою; підготовка технічних засобів (фліпчарт, магнітофон та ін.) і необхідних для проведення конкретного заняття предметів.
Склад групи: 15 – 18 учасників. Саме така кількість людей є, з одного боку, достатньо великою, щоб забезпечити необхідну різноманітність форм взаємодії, і, з другого боку, досить компактною, щоб кожен мав можливість особисто проявитися і водночас відчути себе невід’ємною частиною групи.
Тренінг починається зі вступного заняття, яке містить: знайомство, оголошення змісту тренінгу, виявлення очікувань учасників, обговорення норм взаємодії тощо.
Виявлення очікувань учасників тренінгу. Їм пропонується продовжити речення: “Від тренінгу я очікую...”, відповівши на запитання: “Про що хотіли б дізнатися, чому навчитися, щоб цей тренінг був для вас корисним, допомагав у подальшій професійній діяльності та особистому житті?”
Учасники усвідомлюють власні наміри щодо тренінгу, над якими вони, можливо, раніше й не замислювались.
Погодження учасниками тренінгу норм взаємодії на заняттях.
Для цього тренінгу пропонується норми, які не тільки створюють атмосферу довіри, доброзичливості та творчої співпраці, а й сприяють розвитку емоційних компетенцій.

Рекомендовані норми взаємодії:

  • цінувати час;
  • бути уважними і присутніми “тут і тепер”;
  • позитивно мислити, висловлюватися в категоріях бажань, а не страхів (без часток “НЕ”);
  • персоніфікувати висловлювання “А я думаю так…”;
  • акцентувати мову почуттів;
  • надавати конструктивний зворотний зв’язок;
  • правило “Стоп”;
  • дослідницька позиція;
  • конфіденційність.

Варіанти пояснення групі норм взаємодії

Цінувати час. Тренінг є обмеженим у часі. За досить короткий період нам доведеться розглянути важливі питання, навчитися управляти власними емоціями. Тому уважність, зосередженість на обговорюваній темі, аргументоване висловлення думок, дотримання регламенту допоможуть досягнути бажаного результату. Емоційно компетентні люди цінують свій час, раціонально використовують його, живуть за принципом “тут і тепер”.
Бути уважним і присутнім “тут і тепер” – означає усвідомлювати те, що відбувається навколо, а також власні думки, почуття, тілесні відчуття. Тільки перебуваючи в “тут”, можна відчути потік життя і себе в ньому. Бути уважним – це не тільки спостерігати за тим, що відбувається, а й уважно слухати, не перебиваючи інших, намагаючись їх зрозуміти. Думки всіх учасників тренінгу є цінними і необхідними для наповнення загальної скарбнички досвіду. 
Позитивно мислити, висловлюватися в категоріях бажань, а не страхів. Позитивно мислити означає бути позитивно налаштованими, звертати увагу переважно на позитивні аспекти життя та здобувати цінний досвід з того, що відбувається. Тип мислення впливає не лише на те, як сприймаємо реальність та реагуємо на неї, а й визначає стиль мовлення. Побудова словесних конструкцій без часток “Не” є мотивуючою. Звільнюючись від часток “Не”, ніби задаємо напрямок мисленню: від негативного до позитивного. Позитивне мислення і гумор створюють “простір радості”, в якому легко, приємно і безпечно навчатися. Кожна зустріч може бути джерелом гарного настрою для нас.
Персоніфікувати висловлення “А я думаю так…” – означає відмовитися від безособових тверджень, мовних форм і замінити їх адресними. Пропонується замість висловів “вважається...”, “дехто вважає, що ...” вживати словосполучення типу: “Я вважаю, що ...”, “Я так думаю…”, “На мій погляд…”. Вислови на зразок “Усі так думають” не несуть конкретної інформації, не відповідають дійсності. При цьому, висловлюємо власні думки та ідеї, не заперечуючи думок інших учасників. Кожний має право на власну думку та її висловлення. Розуміти позицію іншої людини ще не означає її поділяти. Проте розуміння і повага до права іншої людини на погляди, які не збігаються з вашими, важливі самі по собі. Отже, пропонується персоніфікувати висловлювання, брати до уваги різні точки зору і поповнювати скарбничку спільного досвіду. 
Акцентувати мову почуттів – замінити критичні зауваження, оцінкові судження стосовно інших описом власних емоційних станів (не “ти мене образив, а “я почуваюся ображеним, коли ...”).
Надавати конструктивний зворотний зв’язок. Потенційна перевага групової роботи – можливість отримувати і надавати зворотний зв’язок й підтримку – полягає в тому, що на будь-яку дію або подію під час тренінгу кожен учасник групи має право безпосередньо і відразу відреагувати, поділитися з іншими власними думками й відчуттями. Оскільки саморозкриття учасників, засвоєння нових поведінкових навичок залежать від якості зворотного зв’язку, до нього висувають спеціальні вимоги: надавати зворотний зв’язок щодо поведінки, а не властивостей особистості (замість “Ви – безвідповідальні” – “За останній тиждень ви спізнилися чотири рази”); надавати зворотний зв’язок стосовно актуальних подій, а не тих, що були в минулому. 
Правило “Стоп”. Дає можливість кожному учаснику “пропустити хід” без додаткових пояснень причин свого рішення.
Дослідницька позиція – творче ставлення до того, що відбувається у групі, налаштування учасників на суб'єктивне “відкриття” уже відомих ідей, фактів, закономірностей, а також власних можливостей, ресурсів, способів поведінки. Ми будемо експериментувати з різними техніками і прийомами. Іноді набувати досвід доведеться через спроби і помилки. Через експериментування шукатимемо найкращі способи управління емоціями, взаємодії з людьми.
Конфіденційність полягає в рекомендації не розголошувати особистісну інформацію поза межами тренінгу. Плітки, обговорення когось зі свого оточення можуть стати причиною або початком конфліктних ситуацій. В атмосфері безпеки легше спілкуватися відверто.

Правила можуть доповнюватися і модифікуватися за бажанням учасників. 

1.6. Основні методи тренінгового навчання
Інформація тоді стає внутрішнім надбанням особистості, коли вона випробувана, відпрацьована в реальних ситуаціях, хоча і навчальних. Для проведення тренінгових занять використовуються активні та інтерактивні методи навчання, при цьому їх вибір мотивується метою і завданнями тренінгу, специфікою й потребами аудиторії. Інтерактивні (від англ. interaction – взаємодія) – це методи, які забезпечують активну взаємодію ведучого і учасників занять. Їх використання сприяє обміну досвідом, дає можливість ознайомитися з різними, часто протилежними думками, сформувати толерантне ставлення, відстояти власну позицію з тих чи інших питань.
У реалізації запропонованої методики застосовуються такі методи: “криголами”, інтерактивні міні-лекції, міні-дискусії, фасилітація, мозковий штурм, гронування, модерація, рольова гра, “акваріум”, практичні методи, творча праця, самодіагностика, мотивувальний контроль, а також технології організації груп: робота в колі, в малих групах (або парами), індивідуальна робота. 
 

“Криголами”, руханки, ресурсні вправи допомагають зняти напруження, сприяють створенню невимушеної атмосфери, наведенню “емоційних містків” під час занять, заохочують до участі та взаємної підтримки. Достатню кількість “криголамів”, руханок, ігрових вправ містить рекомендована література [3, 5, 10, 11].
Інтерактивні міні-лекції (5–15 хв.) – повідомлення нової інформації, що дозволить присутнім глибше зрозуміти ситуацію чи проблему, зробити висновки. Під час міні-лекції використовуються активні методи навчання: фасилітація, модерація, демонстрація слайдів або відеофрагментів, мозковий штурм, запитання-відповіді, короткий обмін думками, мотиваційна мова. Міні-лекція завершується колективним обговоренням чи вправою, яка дає змогу практично застосувати набуті знання. 
 

Міні-дискусія (лат. duscussio – розгляд)  – обговорення спірних питань, вільний обмін інформацією, ідеями та досвідом – дає змогу з’ясувати різні точки зору, позиції присутніх щодо обговорюваної проблеми та сформувати толерантне ставлення до них. Під час дискусії ведучий допомагає групі максимально відкрито висловлювати свої думки. Для організації дискусії можна використати, наприклад, прийом “вірю – не вірю”. Учасники стають по різні боки від уявної “осі”, яка проходить через центр приміщення, залежно від своїх поглядів щодо порушених “проблемних” питань.
У цьому тренінгу можуть бути використані такі питання-тези: “Краще емоції приховувати, ніж висловлювати”, “Агресивність свідчить про внутрішню силу” та ін. Дискусія корисна для вивчення досвіду всіх учасників групи та надання їм можливості зробити відповідні висновки. Результати групової дискусії, найважливіші ідеї рекомендується записувати на аркушах паперу й залишати на помітному місці.
 

Фасилітація (від англ. to facilitate – полегшувати, сприяти, допомагати) – процес колективного висловлення думок, розв'язання завдань, в якому ведучий виконує роль фасилітатора. Він керує процесом: сприяє встановленню конструктивної комунікації у процесі обговорення питань, спрямовує роботу учасників на пошук рішення, забезпечує дотримання норм взаємодії й регламенту, інтенсифікує обмін інформацією й досвідом, активізує групу за допомогою запитань, реагує на висловлювання кожного учасника та ін. Зазвичай фасилітацію застосовують на початку нової теми для активізації досвіду учасників. 
Процедура фасилітації. Кожному учаснику пропонується стисло висловити думку з приводу поставленого запитання. Ведучий коротко резюмує почуте, виокремлюючи найголовніше. Наприкінці обговорення він підбиває підсумки і переходить до теоретичної частини тренінгу.
 

Мозковий штурм або брейнстормінг – це метод генерації ідей, який заохочує до вільних висловлювань, допомагає швидко зібрати максимальну кількість думок і поглядів стосовно визначеної теми чи проблеми. Мозковий штурм проводиться у два етапи: на першому етапі формулюють ідеї, на другому – їх оцінюють.
Основні правила проведення мозкового штурму:
– висловлювати якомога більше думок, ідей; 
– записувати усі думки на фліпчарті без критики, оцінки;
– заохочувати ідеї, навіть неймовірні, незвичні й абсурдні, адже серед них можуть бути ті, які шукаєте.
Ефективність мозкового штурму пояснюється тим, що у спільній роботі групи народжуються ідеї вищої якості, ніж при індивідуальній. Це відбувається тому, що ідея, яка на перший погляд видається непрактичною, допрацьовується, додумується і вдосконалюється колективним розумом.
На другому етапі ідеї обговорюються, об’єднуються за категоріями та визначаються найкращі.
 

Гронування (Г. Ріко) – метод, націлений на пошук і побудову зв'язків між певними поняттями. Гронування може бути використане на стадії актуалізації досвіду, а також під час підбиття підсумків заняття. 
Етапи гронування:
1.    Напишить основне слово або фразу посередині фліпчарта.
2.    Запропонуйте учасникам висловлювати ідеї (слова, поняття, образи, асоціації), які спадають на думку і певним чином пов’язані з основним словом. Записуйте висловлені ідеї довкола центрального слова. 
3.    Коли всі ідеї вичерпані, починайте встановлювати зв`язки між поняттями, де це можливо. Можна використовувати кольорові олівці для позначення гронів та зв’язків. Оскільки лінії означають наявність логічного зв'язку між поняттями, це дає змогу швидко встановити важливість кожного з них. Отримані “грона” необхідно озвучити, а також обґрунтовувати встановлені між ними зв’язки. 
 

Модерація – це універсальний метод залучення учасників тренінгу в процес вирішення поставленого завдання, сприяє досягненню мети з оптимальним використанням креативності кожного. У тренінгу метод модерації допомагає розглянути нове поняття, виробити однакове його розуміння, створити єдиний “обсяг понять”, свого роду одне інформаційне поле, що значно спрощує процес комунікації. На очах народжуються класифікації та висновки, які будуть використані в подальшій роботі в тренінгу. Окрім того, те, що учасники створили самі, не викликає у них опору. 
Ведучий виконує роль модератора, який керує процесом: спостерігає за регламентом, забезпечує його дотримання; активізує групу за допомогою запитань; заохочує тих, хто виступає; систематизує матеріали, напрацьовані групами; робить робочі висновки, загальний підсумок. 
Ведучий формулює проблему, дає завдання учасникам. Етапи процесу модерації:
1.    Учасники об’єднуються в малі групи (по 3-4 осіб), отримують набір чистих карток. 
2.    Кожній групі пропонується впродовж визначеного часу (5-15 хвилин) вирішити поставлену задачу. Кожна ідея записується на окремій картці.
3.    Лідери груп презентують результати спільної роботи: зачитують і приклеюють на фліпчарт картки. В цей час учасники інших груп уважно слухають і відкладають убік картки з подібними ідеями. Таким чином, крок за кроком формується єдине інформаційне поле. 
4.    Картки структуруються за певними критеріями, виокремлюються категорії, яким присвоюються назви. Результатом модерації є структура, ніби “скелет” для заповнення наступним теоретичним матеріалом.
Приклади завдань для модерації:
“Пригадайте і напишіть приклади емоційних реакцій на стресову ситуацію”. Результатом модерації є класифікація емоційних реакцій, виокремлення типів поведінки. 
“Напишіть чинники від яких, на ваш погляд, залежить емоційна компетентність”. Результатом модерації є висновок про об’єктивні і суб’єктивні чинники. 
 

Рольова гра – метод навчання та набуття досвіду, який дає змогу учасникам тренінгу відразу ж використовувати знання на практиці. В основу рольової гри можна покласти моделі життєвих ситуацій, професійних проблем, які є значущими для учасників. 
Рольова гра відбувається у кілька етапів. Спочатку ведучий повідомляє тему, мету рольової гри, ознайомлює зі змістом кожної ролі. Протягом наступного етапу учасники “програють” (відтворюють) ситуацію, виконуючи різні ролі. У рольовій грі акцент робиться на міжособистісній взаємодії, що дозволяє зрозуміти, як поводяться інші люди в певній ситуації, а також розвиває вміння передбачати їхню поведінку. Після закінчення гри потрібно дати можливість акторам вийти з ролей. Для цього можна запропонувати коротко розповісти про свої враження, почуття. 
Ретельний психологічний аналіз гри посилює навчальний ефект. Норми і правила соціальної поведінки, стиль спілкування, різноманітні комунікативні навички, набуті в рольовій грі та скориговані групою, стають надбанням кожного і можуть відтворюватися в реальному житті. Завершується ролева гра підведенням підсумків. 
 

“Акваріум” – це рольова гра, в якій беруть участь кілька осіб, а інші виступають у ролі спостерігачів, тобто одні “проживають” ситуацію, а інші аналізують ситуацію з боку і “співпереживають”.
Учасники об’єднуються у малі групи, кожна з яких отримує завдання та необхідну інформацію. Стільці розміщуються так, щоб вони утворили кілька концентричних кіл. Найменше, внутрішнє коло – це місце в “акваріумі”, де збираються рибки, щоб поспілкуватися. Зовнішнє коло – це скляні стінки акваріума, за якими знаходяться спостерігачі. Одна з груп сідає у центрі акваріума та утворює своє маленьке коло. Їм потрібно прочитати вголос ситуацію-завдання та виконати його (обговорити якесь питання, показати сценку тощо).
Усі малі групи по черзі займають місця в “Акваріумі” і діяльність кожної з них аналізується у спільному колі. 
 

Практичні методи: тематичні, практичні, медитативні, тілесні вправи. На тренінгу пропонуються спеціально підібрані вправи, виконання яких сприяє усвідомленню важливих для формування емоційної компетентності моментів (тематичні вправи), закріпленню та вдосконаленню практичних навичок та вмінь (практичні), самопізнанню і самоусвідомленню внутрішнього світу (медитативні), опануванню навичками психофізіологічної саморегуляції (тілесні).
 

Творча праця – це вправи, в яких фантазія використовується як засіб тренінгу, наприклад: малювання, моделювання, складання композиції, ліпка тощо. 
 

Самодіагностика – це метод самопізнання, усвідомлення власних переваг і ресурсів за допомогою запитань, вправ, тестів. 
 

Мотивуючий контроль. Застосовується наприкінці кожного заняття для перевірки та закріплення знань, навичок учасників; визначення мотивації до навчання, ефективності тренінгових вправ.
Зворотний зв’язок, рефлексія. Більшість вправ передбачає використання зворотного зв’язку з боку ведучого. Запитання на початку вправи ставляться для того, щоб зорієнтуватися, наскільки присутні ознайомлені з темою та налаштувати їх на сприйняття нових ідей, інформації. Запитання наприкінці вправи призначені для з’ясування ступеня засвоєння матеріалу та його розуміння. Ефективно застосовуючи засоби позитивного підкріплення – похвалу, позитивну оцінку, можна суттєво підвищити самооцінку та мотивацію учасників. Для налагодження зворотного зв’язку наприкінці тренінгу використовуються спеціальні вправи та анкетування. 
 

Шерінг (англ. to share – ділитися) – одна із завершальних вправ заняття, що дає усім присутнім можливість виразити свої почуття, думки, враження. Підведення підсумків заняття.
 

Домашнє завдання. Після кожного заняття учасники отримують домашнє завдання, пов’язане із застосуванням емоційних компетенцій у реальних життєвих ситуаціях. Це сприятиме перенесенню здобутого в групі досвіду у життєвий простір. 
На тренінгу використовуються різні форми організації роботи учасників: в колі, в малих групах (або парами), індивідуальна та ін. 
Послідовність застосування активних та інтерактивних методів навчання не є чіткою, визначається темою, особливостями аудиторії та логікою розвитку подій у конкретній групі. Бажано під час тренінгу чергувати та поєднувати різні методи навчання і форми організації роботи учасників. Це сприятиме збереженню уваги, працездатності групи, робить процес навчання справді творчим, цікавим, поглиблює розуміння і засвоєння матеріалу. 

1.7. Показники ефективності тренінгу
1. Досягнення учасників: обсяг засвоєних знань, якість набутих компетенцій, зміни у переконаннях, емоційних реакціях, поведінці тощо. Джерелом інформації про досягнення учасників є цілеспрямоване, постійне і безпосереднє спостереження з боку ведучого, яке здійснюється упродовж періоду навчання в процесі висловлення ними думок, вирішення конкретних завдань, зворотного зв’язку.
2. Результати мотивуючого контролю наприкінці кожного заняття.
3. Якість виконання домашніх завдань.
4. Позитивна реакція учасників за результатами анкетування, опитування, інтерв’ювання.
5. Результати самодіагностики, тестування до і після тренінгу.
6. Оцінка особистісних змін учасників тренінгу іншими людьми (колеги, вчителі, близькі тощо). Для цього можна використати “метод 360 градусів”.
Ефективність занять забезпечують професійні психологи, які мають досвід групової та індивідуальної роботи. Засвоєння знань, уміння використовувати їх для аналізу й оцінки реальних явищ, стосунків, взаємозв’язків, зокрема тих, які виникають безпосередньо під час занять; зміна цінностей, переконань, внутрішніх настанов; опанування емоційними компетенціями, позитивна реакція учасників тренінгу та зміни в їхній поведінці є показниками ефективності тренінгу.

1.8. Ресурси
Ресурси – матеріали, технічні засоби для проведення занять: бейджики; фліпчарт, папір формату А4, фломастери, ручки, клей, скотч, м’які іграшки, маленькі кольорові пластмасові кульки, магнітофон, компакт–диски з музикою, заохочувальні призи, картки із завданнями, анкети для кожного учасника тренінгу та інші.

Рекомендована тривалість програми: 40 год. (10 занять при режимі роботи один раз на тиждень). Часовий формат занять може бути творчо зміненим ведучим залежно від можливостей їх проведення.